Їдучи додому після Сотки й роздумуючи над черговими своїми (не)вдачами, запримітила в маршрутці дві дівчини. Вони їхали на якусь паті в "Сады Победы". В принципі нічого цікавого: тонна тонального крему, шикарні шмотки, що підчеркують точенну фігурку, манікюр, зроблений в салоні- стандартний гламурний набір. Але зацікавило мене не це, а те як тримаються ці дівчата, те наскільки вони впевнені в собі. Їх не парить, що вони щось не можуть пробігти чи пролізти, не хвилює, що вони чогось не знають чи не вміють. Вони ЗНАЮТЬ, що вони красиві й цього достатньо....

 Вчора їхала в маршрутці. Поруч сиділа дівчинка років 15. Розумово відстала. Відсутність осмисленого погляду, нечітксть мови, трохи перекошене обличчя, зрощені брови, відсутність талії й ноги не поділяються на стегна та ікри, а виступають єдиною суцільною частиною тіла, де навіть колін не видно. За своє життя вона вислухає тисячу насмішок й жорстоких звертань, стане темою для обговорень.Люди ніколи не приймуть її й не зроблять своєю. Люди не люблять тих, хто виділяється... Й при всьому цьому вона не виглядала нещасною. При тому, що вона не має нічого з того,що маю я, її це абсолютно не хвилювало.Відкритий рот й зацікавлений погляд, який блукає по всій маршрутці з цікавістю розглядав цей неідеальний світ. ..

Для мене світ перших штучний, лжеяскравий й занадто пафосний, світ другої занадто жорстокий й нещасний, але чомусь саме я їду в маршрутці, ввімкнувши плеєр, відгородившись від усіх й роздумуючи над своїми (не)вдачами.

Соціальних мереж набагато більше ніж думає пересічний користувач ВКАНТАКТЄ. Я зареєстрована в кожній з них.Не я звичайно, а так звані боти- мої псевдокопії, від лиця яких я маю просувати в неті ті комерційні проекти, які є нашими клієнтами.

БОТИ. Такі штучні псевдолюди, копії моєї копії.Ця бездушна армія має свій айді й зберігаються в спеціальній папці.Такі собі маски, костюми або персонажі. Вони оживають варто лиш мені вести правильний пароль.Інколи вони стають реальнішими за мене. Їм пишуть, вони переглядають відео, залишають коментарії. Вони живуть своїм інтернетним життям й десь там займаються професійно гімнастикою, ходять вночі по клубам й цікавляться маркетингом.Манекени створені мною, які наділені частиною мого характеру й зовнішності. Манекени з пустими очима.

Боти.лякає їх породження в інтернеті.Але найбільше лякає те, що інтернет, є лиш відзеркаленням реальності:
  
 

"-Тебе  никогда не казалось, что и в жизни все так же? -вдруг спрашивает Нике. - Что вокруг -  манекены.  С  разными  лицами,  с разными  характерами.  Где-то свободы воли побольше, где-то поменьше. Но все равно девяносто процентов  -  куклы.  Кем-то  сделанные,  чтобы  нам веселее жить было.

     - С чего бы это? - Я даже немного теряясь от такого допущения.

     - Ну, если верить в переселение душ... Людей-то все больше и больше становится. Откуда каждому брать душу? Вот и бродят - манекены.  С  виду нормально, а души нет.

     Можно, конечно, сказать, что не верю в переселение душ.ТОЛЬКО ЭТО НЕ АРГУМЕНТ". (с) Лукьяненко "Лабиринт отражений" часть 2 ("Темный дайвер")

«Невидимая вселенная незнакомцев и незнакомок, объединенных в интернете и разделенных в жизни, она выкрадет твои тайны, исковеркает мечты, извратит твою личность, ведь в мире, где можно быть чем угодно и кем угодно, не трудно забыть кто ты»

п.с. нічерта соц. мережі не долають самотність...

Я ненавиджу хворіти не через кашель, температуру й погане самопочуття, а через те, що я перетворююсь на крєвєдку, потворну амебу, яка сидить перед компом й хаває котлети. Я нікуди не запізнююсь, блокнот з справами не заповнюється, я навіть з дому стараюсь не виходити, якщо мені дзвонять по справам я трубку не беру, прикидуючись опосумом, тобто роблячи вигляд, що я померла, як мінімум, на сьогодні. Ненавиджу себе такою.Всі справи я переношу на завтра , "коли з"явиться більше сил"....а дехто ж все життя так живе....
Коротше, коли я перетворюсь на тупу товсту домогосподарку, яка нічим не зайнята й цікавиться тільки серіалами, дієтами й шкарпетками, я покінчу життя самогубством.

Я вирішила, що якщо я хоч трохи відчую недомагання, я зійду...

Д.Коля кажучи фразу :" З 98% впевненістю кажу, що в тебе не має температури", вирішив,що мені варто горіти в пеклі для недоспортсменів, й щоб мене на багатті смажили справжні майстри спорту.

Вирішила, що я не хочу перевіряти, скільки я можу пробігти з хворим горлом, забитим носом й приступами кашлю- не хочу,бо посміхатися кожному, хто запитує чи все добре, бачучи як мене штіває по дорозі, просто не прикольно.

Знаю, що могла б пробігти й 50, й 100, й може 200.Але вбивати себе більше не хочу, мені ще як мінімум екзамен писати в пн,а як максимум, в походи ходити-треба поберегти себе. Хтось скаже, що я виросла, хтось- що перестала боротися. Можливо, й ті, й ті будуть праві. Але людям я точно нічого доводити не хочу-все одно завжди будуть ті, які незважаючи на те, скільки разів я не пробігаю сотку, кожного року будуть казати, що думають, що я прибіжу однією з перших, а будуть й ті, хто, не буде ніколи вірити в мене, мої батьки наприклад взагалі кожного року забувають що я біжу)))

Ось уже третій рік я не знаю, що це, коли тебе напівживою зустрічають на фініші, вогні вечірнього Іллічівська так і не почали асоціюватися в мене з цим марафоном.Але відтепер Одеська сотка для мене офіційно як Елеонора( см. "Угнать за 60 сек")

На даний момент моя температура всього лиш 37,5 але я не хочу знати, якою б вона була там на трасі.Це МІЙ вибір, а значить він єдиновірний.

Я третій раз біжу й третій раз сходжу....Для більшості, сотка-це можливість перевірити себе, свою витривалість й силу волі, для мене- це урок стійкості до невдач...

Можна бігти вперше й прибігти першою, а можна три роки вибігати й постійно сходити. А можна народитися в сім"ї, в якій з дитинства вам все дарують, а можна в сім"ї, де все всього добиваєшся сам, з четвертого, п"ятого, щостого разів- я належу саме  до такої сім"ї

п.с.
Я: Я хочу добігти.
Ключник Е.: И я хочу, но я могу добежать и потом не бегать вообще, а  больше я хочу бегать в 50 и 70 лет.

Явною ознакою запари в моєму житті є БЕЗЛАД: в квартирі припиняються прибирання, в раковині накопичуються брудні філіжанки й миються тільки за гострої необхідності, полички в шафі для білизни, штанів, футболок втрачають свою впорядкованість..Банальний в цьому випадку приклад мого ліжка, який зберігає на собі в даний момент:
- мотузка 30 м- 1шт
-фото формату А4 з агіт. альбому- 15шт
- блокнот- 1шт
- книжка Муракамі -1шт
-файли - 8 шт
- наплічна сумка зелена -1 шт
- Власьанін спальник- 1 шт
-упаковка від чаю (О_о???)-1 шт
-пакет- 2шт
-рюкзак Дойтер- 1шт
-тролейбусний білетик- 3шт
- крем для обличчя- 1шт.

Час від часу вся ця купа починає ворушитися ...й звідти вилазить мій кіт:) Безлад, одним словом 


Зараз чомусь простежується неймовірний безлад в датах й подіях мого життя:
сесія якось навалилася на кінець семестру, без звичної можливості відпочити трохи від навчальної запари.
сотка навалилася на початок сесії.зможу я ПРИЙТИ на екзамен?
ЮС навалився на держ.екзамени
вступ на 5-ий курс навалився на похід

Ну що це за лажа Безлад?

Єдине, що мене радує, це повноцінна впорядкованість в голові, як то кажуть "тараканы в одном углу, мания величия в противоположном". Я чітко зараз знаю чого хочу, а чого ні, що мені треба, а що не треба, навіть якщо на нього зверху прикріпити рожевий бант й привітальну листівку. Кльовий такий стан, коли знаходиш в собі сили не істерити  засмучуватися через дрібниці, та й глобальні речі мене зараз мало парять.От якби такий стан протримався до самого кінця мого тричі проклятого світу. Чого й вам бажаю. Амінь:)

пі.сі. треба вчитися їздити на машині. НЕГАЙНО))

Його дружина щоранку вставала о сьомій. Всі чотири роки, рівно в сім нуль нуль. І фарбувалася. Він ніколи не бачив її без косметики. Ніколи не знав, коли в неї місячні. Ніколи не чув, аби вона жалілася на біль при них. І ніколи не помічав, щоби вона ходила в туалет.
Героїчна жінка?
Хуй там. Вона однаково йому набридла.

Вона ніколи не спала голою, а завжди тільки в піжамі. Вона ніколи не ходила по хаті в потворних халатах, бігудях чи футболках із розтягнутим горлом.
Вона однаково йому набридла.

Дружина знала, що «важнєй всєво — пагода в доме». Як тільки він десь хоч трохи смітив (ну там, накришив щось біля компа, ляпнув чаєм на поверхню столу, кинув папірець від цукерки), вона відразу все те прибирала. Миттю. Невидимий біоробот. Вона слухала Земфіру.
І однаково йому набридла.

Вона ненавиділа Українських проституток із Московської окружної. Говорила пронизливим голосом. Проколювала всі придатні частини тіла і піддавала те тіло засмазі й татуюванню.
Однаково йому набридла.

Вона економно витрачала ті гроші, що він давав. Вкладалася в мінімум — у дві тисячі доларів на місяць, а це було нелегко. Возила сина зранку до дитсадка, забирала його звідти ввечері і пес зна що робила цілий день. (Що вона робила, сидячи вдома?) Жінка загадка.
Набридла.

Змінювала настрої й обличчя «па нєпанятним, не паддающімся логікє законам», не бувала однією й тією ж, він не знав, яка вона насправді. А навіщо ж чоловікові правда? Правда — це коров'яча доля. Не коров'яча — це таємничість
Ха— ха! На брид ла!!!!

Сиділа й чекала його вірною Пенелопою, поки він ту су вав собі хтозна де (в моєму місті) й бозна з ким (зі мною). Чому ж
ВОНА ЙОМУ НАБРИДЛА?
(с) Ірена Карпа